Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2014 року Справа № 927/1612/13

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Палій В.В. (доповідач),

розглянув касаційну скаргу приватного підприємства "СМОЛЯНКА-АГРО", с. Смолянка Чернігівської області,

на рішення господарського суду Чернігівської області від 17.02.2014

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014

у справі № 927/1612/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" (далі-Товариство), м. Київ,

до приватного підприємства "СМОЛЯНКА-АГРО" (далі - Підприємство), с. Смолянка Чернігівської області,

про стягнення 114 128, 27 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Рябець Л.В. предст. (дов. від 14.03.2014)

відповідача - Конопля Ю.М. предст. (дов. від 08.01.2014)

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з Підприємства 114 128,27грн. заборгованості (з них: 109 890,00грн. - основного боргу, 956,89грн. -пені, 3 074,40грн. -7% штрафу, 206,98грн.-3% річних) за надані послуги із збирання сільськогосподарських культур згідно з умовами договору про надання послуг № КОЧРГ-23/2013 від 02.07.2013.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 17.02.2014 (суддя Бобров Ю.М.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 (судді Баранець О.М.- головуючий, Калатай Н.Ф., Сітайло Л.Г.), позов задоволено повністю.

Прийняті судові рішення зі справи з посиланням, зокрема, на приписи частини статей 525, 526, 625, 901 Цивільного кодексу України мотивовано неналежним виконанням Підприємством зобов'язань з оплати одержаних за Договором послуг.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати у частині стягнення пені, штрафу і 3% річних з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в позові. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство зазначило про безпідставність поданої касаційної скарги та просило судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- відповідно до умов укладеного сторонами договору про надання послуг по збиранню сільськогосподарських культур № КОЧРГ-23/2013 від 02.07.2013 Товариство як виконавець зобов'язалося надати Підприємству як замовнику послуги із збирання врожаю сільськогосподарських культур на пальному Підприємства, а Підприємство зобов'язалося прийняти та оплатити надані послуги;

- як передбачено пунктом 3.4 договору, оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця на підставі актів передачі-приймання наданих послуг у строк не пізніше ніж через 5 (п'ять) робочих днів з дати підписання відповідного акта;

- відповідно до актів приймання-передачі, які підписані сторонами та скріплені печатками, на виконання умов договору Товариством надано Підприємству послуги на суму 109 890,00грн.;

- Підприємством надані послуги не оплачені. На день подання позову до суду заборгованість Підприємства перед Товариством склала 109 890,00грн.;

- відповідно до пункту 5.2 Договору за прострочення оплати наданих послуг Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати, а у випадку непогашення заборгованості протягом більш як 30 календарних днів з моменту виникнення заборгованості Замовник зобов'язаний додатково, крім пені, сплатити на користь Виконавця штраф у розмірі 7 % від суми заборгованості.

- за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання Товариством на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нараховано Підприємству суми річних та інфляційних втрат.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи та керуючись статтями 509, 525, 526, 611, 625 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського процесуального кодексу України, попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог. Помилкове посилання судів попередніх інстанцій на частину другу статті 231 Господарського кодексу України, яка підлягає застосуванню при сукупності певних умов (як то: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, у якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і нараховується у відсотковому відношенні розмір штрафу), які у даних правовідносинах відсутні, не призвело до неправильного вирішення спору в частині одночасного стягнення з Підприємства пені та штрафу (аналогічна правова позиція щодо застосування частини другої статті 231 Господарського процесуального кодексу України викладена у постанові Верховного Суду України від 28.02.2011 зі справи № 23/225).

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмеження щодо передбачення у договорі одночасного стягнення пені та штрафу за порушення виконання господарського зобов'язання, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України. Одночасне стягнення пені та штрафу не суперечить і статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 зі справи № 06/5026/1052/2011)

При цьому встановивши, що заявлені до стягнення штрафні санкції не є надмірно великими порівняно із збитками кредитора та враховуючи, що Підприємством не подано доказів наявності виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано відмовили Підприємству у зменшенні розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Доводи Підприємства не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідають встановленим ним фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Чернігівської області від 17.02.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 зі справи № 927/1612/13 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства "СМОЛЯНКА-АГРО" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Палій